Протягом своєї кар’єри вчитель повинен проходити курси підвищення кваліфікації вчителів – це обов’язково. При цьому якихось конкретних курсів, обов’язкових для проходження всіма, не існує. У законодавстві прописано право вчителя на підвищення кваліфікації не менше одного разу на три роки, а обов’язок забезпечити це підвищення кваліфікації закріплена за організацією – школою.
У законодавстві чітко зазначено, що додаткова професійна освіта може бути двох видів. Перший – це підвищення кваліфікації в рамках поточної професійної діяльності (курси від 16 годин). Другий – це перепідготовка, отримання іншої кваліфікації (курси від 250 годин). Є рекомендації пройти таку перепідготовку для тих, хто не має профільної освіти, але працює в школі. Вчителі часто проходять через підвищення кваліфікації. В законі від 1995 року було зазначено мінімальну кількість годин, яке потрібно пройти в міжатестаційний період: 72 години. І для багатьох вчителів це як і раніше є планкою, на яку вони орієнтуються.
Це те, що нам диктує законодавство. Але є навички, які стають необхідними для вчителів в силу обставин. Наприклад, як ніколи актуальним для вчителів стало навчання цифрових технологій в освіті. Період дистанційного навчання показав, що у багатьох педагогів з цим є проблема. Крім того, кожному вчителю важливо підвищувати кваліфікацію в напрямку сучасних освітніх тенденцій, вимог до освітнього процесу: педагог повинен розуміти, як працювати з функціональною грамотністю.
Але механізми підвищення кваліфікації, на жаль, не завжди ефективні: в курсах часто не вистачає практико-орієнтованої складової.
По-перше, вчителі не завжди отримують релевантні навички, пов’язані з актуальними професійними дефіцитами. У педагога може бути запит, наприклад, на навчання з формування функціональної грамотності у дітей, а все, що може запропонувати місцевий Інститут розвитку освіти (ІРО) – Не випадково з’являються такі проекти, як «Учитель майбутнього», центри безперервного підвищення професійної майстерності (ЦНППМ), які в минулому році були запущені в деяких регіонах. Все це говорить про прагнення держави переглянути систему підвищення кваліфікації вчителів.
По-друге , на курсах підвищення кваліфікації часто недостатня увага до практичних складових. Наприклад, створюючи курс по інклюзії спеціалісти багато розмовляли з учителями. Вони говорили про те, що курси по інклюзії необхідні, але в той же час аналізували ринок і бачили, що таких курсів досить багато.
Також запитали у вчителів, чим їх не влаштовують існуючі курси і з’ясували, що вони в основному про нормативні аспекти: про права, обов’язки, відповідальність сторін і так далі. Це важливо, але їм потрібна й інша інформація, прикладна: що конкретно робити, коли в клас прийшла особлива дитина? Де її садити: на задній парті, на передній? Як з нею спілкуватися, що говорити іншим дітям і їх батькам? Потрібно розповісти про конкретні алгоритмах дій, які вчитель може зробити.