Рік 2019 завершується, навколо вже панує святковий настрій. Останні приготування до свят, черги за подарунками у магазинах.
Давайте пригадаємо наприкінці року краще тих, завдяки кому ми можемо святкувати у наших теплих помешканнях та віддамо шану тим, кого вже немає з нами.
Про це повідомляє Новинарня посилаючись на підтверджені дані всіх силових підрозділів у зоні АТО/ООС.
У 2019 році ми маємо “Небесну Сотню” з наших захисників на Сході України. Станом на 23 грудня полеглих внаслідок бойових дій маємо цілих 110 військових.
Серед полеглих захисників на Сході України ми маємо й втрати серед уродженців Турківщини – Іван Сакаль.
Командир взводу розвідки 137-го батальйону 35-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Іван Володимирович Сакаль не дожив два місяці до 25-річчя.
1 травня він був важко поранений разом із двома побратимами під час бойового зіткнення поблизу села Миколаївка на Донеччині, в районі окупованого Докучаєвська. Денис Козьма загинув, ще один підлеглий – вижив. Старший сержант Сакаль був евакуйований, однак помер 6 травня у реанімаційному відділенні лікарні ім. Мечникова в Дніпрі – після п’яти діб перебування в комі та кількох операцій.
Іван Сакаль народився 27 червня 1994 року в селі Завадівка, Турківський район. У 2013-му закінчив Самбірський технікум економіки та інформатики, відділення “розробка програмного забезпечення”, надалі навчався заочно в Тернопільському національному економічному університеті (“програмна інженерія”).
2014 року вступив на військову службу за контрактом. Того ж року пройшов першу ротацію в АТО. Служив у комендатурі охорони та обслуговування ВМС ЗС України. З 2015-го — в морській піхоті, головний сержант взводу.
Пройшов кілька курсів підготовки з британськими інструкторами, брав участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze 2016.
“Ваня був справжнім розвідником – спокійним, стриманим, розумним. Займався кросфітом і не раз брав участь у змаганнях “Звитяга ВМС”. Він ніколи не прогинався перед командуванням і ніколи не вислужувався. Не прагнув ані нагород, ані посад чи звань. На нього завжди можна було покластися і довіряти. Своїм прикладом завжди був зразком для особового складу – й не лише для матросів, а й для багатьох офіцерів”, – згадує про побратима колишній морпіх Тарас Чмут.
Миулої весни була третя ротація Івана в АТО/ООС.
“Я набрав його 1 травня, перекинулися парою слів, Ваня сказав, що зайнятий (готувалися до виходу) і зідзвонимося пізніше – а наступного ранку він отримав смертельне поранення в бою.
Він воював за свої переконання і свої ідеали! Він прожив вкрай коротке, але гідне життя і загинув зі зброєю в руках у бою! І не забуде стрільця Україна, із золотим левиком на рукаві!” – пише Чмут.
Залишились батьки і молодший брат, який також проходив службу за контрактом, брав участь в АТО на Донбасі. Після прощання у Львові похований у рідному селі Завадівка.
Вічна та Світла пам’ять…