Цього дня, 3 червня 1863 року народився Євген Петрушевич в містечку Буськ або ж як його тоді називали “Галицька Венеція”. Народився він в сім’ї місцевого священника Омеляна Петрушевича та його дружини Савини, в домі панувала глибока релігійність та висока національна свідомість.
“Середущий син отця Омеляна – Євген Петрушевич, згідно з церковною книгою, народився 3 червня 1863 р. З ’явитися дитині на світ допомогла місцева акушерка («повитуха») Олена Зінкевич. Того ж дня у метричній книзі зафіксовано акт хрещення новонародженого, яке здійснив о. Михайло Козловський (1804-1870), парох Утішкова й адміністратор Олеського деканату. Хрещеними батьками Євгена стали четверо осіб: урядовець з містечка Винники А. Пуніцький і його дружина Адольфіна; о. К. Білевич і Пилипина – дружина о. М. Трусевича.”
Навчання Євгена Петрушевича розпочалось у народній школі міста Буськ, яка була заснована 1793 року, а середню освіту здобув в Академічній гімназії, яка тоді була єдиною україномовною у Львові.
“Євген не відзначався відмінними успіхами в навчанні й не був серед найкращих учнів. Зокрема у сьомому класі серед 23-х однокласників він був на 18 місці за успішністю. Втім серед однолітків Петрушевич вирізнявся статністю і добре поставленим голосом. 24 квітня 1879 р. у Народному Домі відбувся святковий вокально-музичний концерт, присвячений 25-літтю одруження Франца Йосифа з цісаревою Єлизаветою. Учень сьомого класу Є. Петрушевич виступив на концерті з «декламацією» українською мовою. Навчання в Академічній гімназії не можна розглядати тільки в освітньому плані. Гімназія, де викладали відомі діячі українського руху, була своєрідною кузнею національної свідомості і впроваджувала молоду людину в ширший світ суспільно-політичного життя галицьких українців.”
Наступним кроком у здобутті освіти був вступ до університету. Вищі студії учні вибирали ще у старших класах гімназії.
Євген Петрушевич продовжив родинну традицію і 1890 р. вступив до Генеральної греко-католицької духовної семінарії у Львові. Як семінарист був одночасно студентом богословського факультету університету. Втім, провчившись у семінарії два роки, він залишив її та вступив вже на факультет права й адміністрації університету. На правничому факультеті університету Євген опанував такі навчальні курси: Австрійське кримінальне право, Австрійське процесуальне цивільне право, Австрійське торговельне право, Виклад економічної науки, Етика, Інститут та історія римського права, Історія Австрії, Історія німецької держави та права, Історія суспільної економіки, Наука адміністрації та ін.
“Обираючи один із чотирьох факультетів Львівського університету: богословський, філософський, правничий чи медичний (останній, щоправда, відкрили 1891 p., після того, як Є. Петрушевич закінчив університет), молодь брала до уваги вартість студій і спроможність батька заплатити за навчання. Найбільше коштувало навчання на медичному факультеті, де витратними були лабораторні заняття. Не з дешевих було навчання на філософському факультеті, де потрібно було відвідувати більшість занять, і, відповідно, мешкати у Львові. Це коштувало щонайменше 60 австрійських корон на місяць.Студії на богословському та правничому факультетах були найдешевшими. ”
Євгена Петрушевича в 1907 році його було обрано послом до австрійського парламенту. Коли почався розпад Австро-Угорської монархії Є.Петрушевич 18 жовтня 1918 року скликав у Львові Українську Конституанту, яка утворила Українську Національну Раду і проголосила українську державу на території Східної Галичини. Першим президентом ЗУНР було обрано Є Петрушевича.
В часи війни ЗУНР з Польщею Є.Петрушевич намагався знайти підтримку в керівництва УНР. Після того як 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбувся історичний акт злуки, Є. Петрушевич став членом Директорії. Після проголошення ЗУНР обраний президентом, а з червня 1919-го – диктатором (поєднував обов’язки президента і голови уряду).
Після поразки визвольної війни Є.Петрушевич змушений був виїхати за кордон, але боротьбу за самовизначення Галичини не припинив. В еміграції продовжив боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР, очолював уряд в екзилі. Після 1923-го, коли західноукраїнські землі відійшли до Польщі, розпустив уряд і переїхав до Берліну.
Євген Петрушевич жив бідно, тож матеріально його підтримував гетьман Павло Скоропадський. До останнього співпрацював з Українським національним об’єднанням, іншими емігрантськими організаціями. Засудив Німеччину за напад на Польщу.
Соратники характеризували його як типового максималіста і безкомпромісного політика. “Євген Петрушевич виявляв велику енергію у найважливіші хвилини наших визвольних змагань. Поміж послами належав до діячів гострішого тону”, – писав Кость Левицький у спогадах.
Помер Євген Петрушевич 29 серпня 1940 року на 77 році життя у м. Гермсфдорф біля Берліна. Був похований у Берліні на цвинтарі римо-католицької катедри Cв. Ядвіги представниками УНО, які згодом встановили на могилі пам’ятник.
1 листопада 2002 року перепохований на Личаківському кладовищі у Львові.
Євген Петрушевич одружений з Леокадією з Пуніцьких (п. 26 липня 1917 у Відні). Брати: Степан Петрушевич (1855 – 14 січня 1920), священик, депутат УНРади ЗУНР, капелан УГА; Роман Петрушевич (15 червня 1872 – 1940), суддя, повітовий комісар ЗУНР у Кам’янці Струмилівській (нині м. Кам’янка-Бузька). Син: Антін Петрушевич (23 листопада 1892 – 12 грудня 1941), правник, член дипломатичної делегації УНР в Парижі.
У Буську гімназія та одна з центральних вулиць міста носять його ім’я, а 1 листопада 2008 року громадою споруджено пам’ятник в знак шани видатному землякові.
Використані джерела:
- Павлишин О. Євген Петрушевич (1863-1940). Ілюстрований біографічний нарис / Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. – Львів : Манускрипт-Львів, 2013. – 400 с., іл.
- Буська центральна районна бібліотека імені Івана Котляревського
- Буська Районна Державна Адміністрація
- веб-сайт – zbruc.eu
- веб-сайт – resource.history.org.ua/