Щороку 14-го лютого у багатьох країнах світу відзначають День святого Валентина, який присвячений усім закоханим. Існує також легенда про священослужителя Валентина, який у ІІІ ст начебто таємно вінчав закохані пари попри заборону імператора Клавдія ІІ.
Сьогодні ж на сторінці Православної Церкви України (ПЦУ) у соціальній мережі фейсбук зробили заяву щодо відзначення дня Святого Валентина.
Останніми роками українці також активно долучаються до цього святкування: купують і вручають одне одному подарунки або ж «валентинки», прикрашають громадські заклади червоною і рожевою атрибутикою. Та чи справді святий Валентин має стосунок до цієї поширеної традиції та є тим самим «покровителем закоханих», як прийнято вважати?
В українській церкві зазначають, що Православною церквою вшановується кілька святих з ім’ям Валентин. У даному випадку ймовірно що йдеться про святого Валентина Інтерамського (Італійського). Він жив у місті Терні у III столітті і був страчений в 269 році. Це було ще до поділу Церкви на Західну католицьку та Східну православну. Саме тому всі святі, що звершили свій подвиг до 1054 року шануються і в католицькій, і в православній традиції, однак у різні дати.
Як зазначається в статті, католики згадують Валентина 14 лютого (однак не у загальному календарі, а у «Римському мартиролозі», де вказані місцеві дні пам’яті), натомість православні – 12 серпня.
Також Православна Церква України зазначає: “Свято, яке прийнято відзначати 14 лютого як день закоханих, насправді не відповідає фактам з реального життя святого Валентина, адже за часів життя святого Валентина у III столітті взагалі ще не існувало особливого обряду церковного вінчання. Церква вважала законним той шлюб, що укладався відповідно до громадянських законів і який закріплювався християнами через спільне причастя та оголошення перед членами громади”.
Це підтверджують і в Українській греко-католицькій церкві. Зокрема директор Інституту церковного права о. Михайло Димид стверджував: «Історії про підпільні вінчання закоханих є легендами, які не підтверджуються жодними джерелами з церковних книг».
Якщо ж вдатися до історичних фактів, то канонізував святого Валентина Папа Римський Геласій І у 496 році і присвятив йому день пам’яті 14 лютого. У ПЦУ припускають, що це було зроблено для того, щоб витіснити язичницьке святкування, яке відзначалось у Римі у ті часи та супроводжувалось жертвоприношеннями на честь плідності та материнства. І саме тому масова культура поєднала вшанування пам’яті християнського святого із язичницькими мотивами, а згодом перетворила це ще й на комерцію. Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття.
Наостанок у Православній Церкві України закликали дарувати Любов безкорисливо та щодня, виявляючи її до ближніх у благих справах. Також нагадують, що Апостол Павло у Першому посланні до коринфян каже: «Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне» (1 Кор. 13: 8).