Житомирщина 21 лютого втратила відразу двох воїнів. Внаслідок обстрілів російсько-окупаційних військ на Донбасі, крім Олександра Стельмаха, загинув старший лейтенант, командир шостої десантно-штурмової роти 95-ї бригади Ігор Демидчук. Захиснику України було лише 28 років, нещодавно він одружився та мріяв стати батьком. Але так і не встиг.
Про це пише Обозреватель.
Ігор Демидчук народився та виріс у місті Овруч. Після школи його призвали на строкову службу якраз у 95-у бригаду. “Він відслужив у нас і зрозумів, що хоче бути військовим. Тому що історія бригади дуже славна, у нас багато Героїв і є з кого брати приклад”, – пояснює вибір його товариш по службі.
Після термінової служби хлопець уклав контракт, а невдовзі вступив до Вищої військової академії в Одесі на факультет десантно-штурмових військ. І до рідної бригади вже повернувся у званні молодшого лейтенанта.
“У нас просто так командирами не стають. До Ігоря теж придивлялися. Адже дуже важливо зрозуміти, чи підуть за командиром його підлеглі. У нього були всі якості керівника, тож незабаром він і став командиром роти”, – каже його друг.
“Він зі старшим братом Олегом для мене рідні. Ігор у дитинстві був не надто слухняним, а коли виріс, то дуже змінився. Спокійний, врівноважений, дуже відповідальний. Від нього поганого слова ніколи не почуєш.
У нас у сім’ї майже всі військові, Батько Ігоря служив в Афганістані, його старший брат також воював на Донбасі, він багато там пережив… Дружина Олега – волонтерка. І дружина Ігоря Яна теж військова Я сама пішла у військкомат і попросилася, щоб мене відправили на фронт, я прослужила понад рік медиком.Зять теж воював. Моя донька вступила в Києві до військового вишу
. Ігор теж пробував у Києві вступити на відділення зв’язку, але не вийшло. А потім його забрали до армії, після цього мобілізували. Пам’ятаю, що там він пережив важку ситуацію, коли в нього на очах загинув друг, після цього він замкнувся. Потім він уже вступив до Одеси до академії. Його там дуже добре прийняли”, – згадує Галина, тітка Ігоря.
Звістка про загибель Ігоря стала величезним ударом для сім’ї. Про його смерть так і не сказали 84-річній бабусі, бо вона цього не перенесе. А мати Ігоря заборонила всім говорити на адресу Ігоря слово “був” – він є і буде завжди.
“В останній нашій розмові Ігор казав, що влітку збирається додому. Про ситуацію на фронті розповідав, що ворог швидше за все полізе навесні. Я ще написала йому, що, мовляв, дай Бог, пронесе. І послала йому серце. А 21 лютого зателефонувала дружина брата Ігоря і прокричала в трубку, що Ігоря вбили… Я спершу повірити не могла в це…” – плаче Галина.
Ще зі школи Ігор захоплювався легкою атлетикою. Не залишав він спорт і в армії.
“Але головним для нього були його люди, його підлеглі. Він їх любив. Якщо хтось із хлопців завинив і їх залишають у розташуванні, нікуди не відпускають, то і він з ними залишається. Він міг не йти додому після служби, а весь час щось тут доопрацьовував, доробляв. Його дружина Яна була дуже прихильна до такого графіка чоловіка, вона розуміла, що він військовий”, – розповідає товариша по службі Ігоря, теж Яна.
Одружитися Ігор вирішив ще на початку 2020 року. Знайома розповідає, що він зателефонував та повідомив, що закохався. “Найцікавіше, що цю дівчину він давно знав, вони були в одній компанії. Але раптом він закохався. І тоді він сказав, що одружується. Так і сталося, через пів року вони зіграли весілля”, – згадує дівчина.
Ігор мріяв стати батьком. “Він весь час повторював, що ось зараз ще одну ротацію закінчить, повернеться додому і вони народять маленьких Демидчуків. Але так і не встиг”, – сумує знайома.
“Справжній офіцер, десантник, холоднокровний і врівноважений, учитель і наставник, який підготував багато офіцерів для самостійного життя, та й більше сотні сержантів та солдатів. Усі, хто служив під його командуванням, пишалися, поважали і по-теплому любили його”, – написав про Ігоря його побратим Вадим Журавський.