Досить часто ми можемо почути чи прочитати про проблеми із сміттям, які охопили наш край. Гори сміття ми бачимо всюди – на берегах річок, у лісах, просто на вулицях наших населених пунктів. Тонни сміття викидаються і на узбіччя доріг.
Стихійні сміттєзвалища є одними із основних джерел забруднення навколишнього середовища. Окрім неестетичності, ці гори сміття забруднюють довкілля та негативно впливають на людське здоров’я, адже вони, на відміну від полігонів, не є спеціально обладнаними. Про те, що проживання поряд із сміттям небезпечно для здоров’я людини, говорять вчені всього світу. На їх думку, загрозу несуть отрути і продукти розпаду відходів із смітників. В результаті гниття сміття, що залишилося в землі, утворюється небезпечний газ радон, який важко виявити, оскільки він не має кольору і запаху, але він є дуже загрозливим для життя людини.
Найсерйознішою проблемою, яка може виникнути при розкладанні відходів, є забруднення ґрунтових вод, що може погіршити стан питної води.
Крім того, несанкціоновані звалища сміття є середовищем для розмноження комах та гризунів, які є збудниками та переносниками різних інфекційних захворювань.
Мені дуже подобається вислів: «Чисто не тільки там, де прибирають, а й там, де не смітять!»
Для більшості «екологія» – це щось таке далеке, незрозуміле, те, про що говорять міжнародні організації по телевізору, і що, здавалося б, ніяк не стосується пересічного українця. Проте, це не так. Щоденними простими вчинками однієї людини можна зекономити багато ресурсів природи або хоча б не забруднювати її.
Як приклад для усіх нас має бути вчинок родини Яріш із села Станківці. Доклавши мегазусилля, Яріш Степан Михайлович очистив стихійне сміттєзвалище, і на цьому місці створив, зачаровуючу своєю красою, відпочинкову зону: красиве озерце, альтанку…
Після трудових буднів хочеться трішки відпочити. Жителі сіл Станківці, Тужанівці, Підгірці нерідко проводять свій час біля річки Дністер. Це і активний відпочинок, і оздоровлення, і заряд позитивною енергією на наступні трудодні. Дуже б хотілося, щоб кожен, хто відпочиває усвідомлював: «Чисто не тільки там, де прибирають, а й там, де не смітять», бо якщо ми не збережемо чистоту природи сьогодні – наші нащадки не матимуть її завтра. Ми не маємо права позбавляти їх такої краси, оповитою легендами, як наша:
найкрасивіша річка – Дністер!
Дністер (молд. Nistru; антична назва — грец. Τύρας, лат. Tyras) – річка на південному заході України та в Молдові (частково на кордоні обох країн). При впадінні до Чорного моря утворює Дністровський лиман. Третя за довжиною в межах України (після Дніпра й Південного Бугу) та 9-та — в Європі.
Від Галича до Хотина річка утворює Дністровський каньйон, який з 2008 року внесено до списку семи природних чудес України.
Дністер у середній течії слугує історичним кордоном між давніми культурно-етнографічними регіонами Буковиною та Галичиною, у середній та нижній – між Поділлям та Бессарабією.
Довжина річки 1 362 км (в Україні — 705 км), площа басейну 72 100 км²
Походження назви остаточно не з’ясовано. Існує вона з давніх давен. Різні народи і племена, пересуваючись у басейні річки, по-новому сприймали назву й щоразу її видозмінювали.
Річка вперше згадується Геродотом у V ст. до н. е. як прикордонна зі Скіфією річка під назво “Тіра” (Tyras). Таку ж назву мало давньогрецьке місто (Тірас, Тіра) в гирлі Дністра, на західному березі його лиману (від цього античного гідроніма походить також назва міста Тирасполь). Пізніше Страбон і Птоломей називали її скіфською назвою Тірас. Цей давній термін походить від іранського прикметника “швидкий” (курдськог “дикий, неприборканий”).
Сучасна назва вперше згадується в IV ст. Амміаном Марцелліном як Danastius. У нижній течії річка мала назву Дон у значенні “вода”, “ріка”; пор.: Дон, Донець, Дніпро (Данапріс), Дунай (нім. Donau), а в верхній — Стрий, що означає “швидкий”. Таке тлумачення підтримує більшість дослідників. У стародавній Русі річка спочатку була відома як Дьністрь. Ця назва, як первинна, зайшла і в Україну. Згодом тут вона стала відома як Дністр, Дністер, паралельна під молдавським впливом — Ністр. Отже, назва Дністер не скіфська, як це тлумачили деякі дослідники, а доскіфська. Сучасний фонетичний вигляд Дністер належить мові слов’ян. У місцевого (у вузькому розумінні) населення Дністер відомий ще під назвою Берег.
Є кілька версій, звідки походить назва Дністер (Дністро). Найбільш імовірна основана на тому, що в назві сполучаються два річкових терміни. Перший староіранський, скіфсько-сарматський, пізніше осетинський (дан, дон, дун, дн), що означає “ріка”. Другий – фракінський – “істрос”, що означає “сильна водна течія, потік”, або “швидка вода”.
Українська народна етимологія пов’язує назву ріки зі словосполученням “дні стер “.
І.
Існує легенда, за якою на місці ріки був невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони вели свій календар, позначаючи дні на прибережному піску.
Але одного разу струмок розлився й затопив береги. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.
— Хто дні стер? — бідкались
люди, і самі відповідали:
— Та хто?! Струмок дні стер.
З того часу так і стали називати струмок, який дні стер — Дністер.
ІІ.
Кажуть, десь далеко в Карпатах є такий дід, що керує підземними водами. Він їх тримає під землею і випускає лиш скільки треба, бо якби всі вирвалися на волю, то наробили б великої шкоди. А так ходять вони підземними льохами, дають поживу лісам, травам і навіть на високі гори просочуються.
Якось бігав там попід землею прудкий потічок, заглядаючи у кожний куточок, натрапив на вузеньку щілину в землі, визирнув на білий світ і аж очі затулив — світло так його вразило, що мало не осліп. Але згодом, коли очі звикли до сонячного світла, замилувався потічок на зелену землю і синє небо, а потім побіг до діда і став проситися нагору, на білий світ.
Дід посварив пустуна, а коли побачив, що той не жартує, став відраджувати, аби не йшов туди, бо на світі зле — взимку студено, а влітку душно, що люди будуть над ним збиткуватися. Але потічок так просився, що дід зрозумів: його вже ніяка сила не спинить.
—Як так, то йди, — сказав йому, — але про нас не забувай. Хто звідси виходить — назад не вертається, вода догори не тече. І ти будеш бігти, бігти вниз, доки не добіжиш до моря. А як добіжиш, то воно тебе прийме до себе і вже не пустить.
Потічок уже зібрався вибігати, та дід притримав його і каже:
— Зачекай. Ось, візьми собі два камінці, сховай добре. Як добіжиш до моря, покажеш йому, аби воно знало, з якого ти роду і звідки.
Потічок вхопив камінці і побіг, аж зашуміло.
Дорогою почав людям служити. Вони ставили млини, і він їх крутив, бо ж оминути їх не міг. Жінки приходили зі шматтям, і він мусив їм його полоскати. Чоловіки приходили ловити рибу, і він уже не боронив, звикся з ними.
Так він добіг аж до моря. Привітався з тими величезними хвилями, передав поклін від свого діда і став проситися, аби море прийняло його до себе.
Море зашуміло і каже:
— Гаразд, я тебе прийму, та скажи ж, як називаєшся.
— Не знаю.
— Ти не знаєш, але я маю знати, кого беру до себе.
— Дід дав мені два жовтенькі камінчики, щоб показати тобі.
— Покажи.
Потічок — лап-лап довкола себе, а камінців нема.
— Ви знаєте, я їх дорогою на дні стер.
— На дні стер, то на дні стер, — відказало море.
— Якщо так, то відтепер будеш називатися Дністер.
А в другій легенді розповідається, що давним-давно в Карпатах жив добрий і мудрий дідусь. Він лікував людей і давав їм добрі поради. Одного разу в горах вирвався з-під каменя струмок і потік до Чорного моря. З кожним роком струмок ставав усе більшим і повноводнішим. Тож люди прийшли до дідуся порадитись, як назвати річку. Він запропонував їм кинути в річку камінь. Люди так і зробили, і сильною течією камінь понесло по дну річки. Коли він дійшов до моря, то майже весь стерся. Тому річку було названо Дністер.
ІІІ.
Дністер витікає з урочища Старе поле невеличким потічком. І що далі тече, то більшим робиться, бо в зливу вимиває собі глибоке дно. Люди після кожної зливи казали, що потік “дно стер”. Від того й назвали його Дністер.
ІV.
В той час, коли не було календарів, люди пристосовувалися до сонця. Вдовж річки берегом люди випасали худобу. Один хлопчик пас худобу у пана. На піску, скільки вижене корову, ставив паличку. Вода прибула і замулила пісок, і всі дні стерла. Прийшов додому і засумував, що не може порахувати дні, і говорить що хтось дні стер. З тих пір річку назвали Дністер.
V.
Жив собі у Хотині пан, і був у нього гарний син.
Хлопець покохав бідну дівчину. А батько не хотів, щоб вони одружувалися, та й
каже синові: “Іди, сину, в світ, все побачиш, та повертайся. Ось тобі родинні
черевики.”
Поклонився син батькові й пішов прощатися з
дівчиною: “Прощай, я буду тебе чекати біля цього струмочка.”
Кожного дня виходила до струмочка дівчина і лила сльози, виглядаючи хлопця. Зверталась до вітру, до місяця, до зір з проханням передати милому, що вона його чекає.
Незабаром хлопець повернувся: “Чи це моє місто видно на горі?” – запитав він рибалку. “Твоє” – відповів той. “А де ж моя дівчина, вона мала мене чекати?” – запитав хлопець. “Від її сліз утворилась річка, і по дну цієї річки вона пішла тебе шукати” – розповів рибалка.
Батько благав, щоб син не відправлявся на пошуки коханої. Син не послухав. Тоді батько наказав своїм слугам, щоб вони пішли і повернули сина. Впізнати його слуги мали по дерев’яних родинних черевиках.
Згодом слуги повернулися і сказали, що син не хоче повертатися і черевики теж не віддасть, тому що він стер їх на дні. Засумував батько, а потім сказав: “На дні стер! Дністер – так буде називатися ця річка у пам’ять про мого сина і дівчину, про їхнє велике і вірне кохання.”