Ростислав Труханський народився 25 травня 1996 року в місті Новий Розділ. Хлопець ріс сиротою (батьки позбавлені батьківських прав), ним з дитинства опікувалася бабуся.
Він закінчив загальноосвітню школу №5 м. Новий Розділ, а в період з 2011 по 2014 рік навчався у Новороздільському професійному ліцеї будівництва та побуту.
Ростислав Труханський був активною дитиною, розсудливою та ініціативною, брав участь у гуртку краєзнавства, був старостою гуртка із брейк-дансу, брав участь у міських та обласних конкурсах сучасного танцю. Крім музики та танців дуже любив собак. Заощаджував гроші як тільки міг і придбав собі стареньку машину, яку сам зремонтував.
З січня 2016 року проходив військову службу за контрактом в лавах Збройних Сил України. Взимку 2016 року – курсант 184-го Навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (військова частина А2615, село Старичі Яворівського району Львівської області).
З 2016 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони промислової зони міста Авдіївка Донецької області.
У лютому 2017 року в результаті вибуху ворожої міни в районі промислової зони міста Авдіївка солдат Труханський отримав тяжкі поранення двох нижніх кінцівок та осколкові поранення всього тіла, з проникаючим пораненням живота.
У суботу, 4 березня, він помер у Дніпровській обласній лікарні імені Мечникова від ран, несумісних з життям. Тяжкі каліцтва (внаслідок яких, зокрема, довелося ампутувати обидві ноги) юнак отримав від вибуху міни, якими бойовики обстрілювали багатостраждальну Авдіївку на Донбасі.
На світанку 7 березня, місто Новий Розділ прощалось з 20-річним учасником АТО Ростиславом Труханським.
Ховали його за козацьким звичаєм, бойові побратими Ростика, які поовернулися з АТО, волонтери – взяли труну і пронесли її до цвинтаря кілька кілометрів на плечах.
За траурною процесією йшло більше десятка тисяч людей, усе місто висипало на центральну магістраль Нового Роздолу. Стільки люду тут не бачили навіть тоді, коли сюди на зорі Незалежності вперше приїхав В’ячеслав Чорновіл. По всьому шляху останньої дороги свого ровесника новороздільська молодь ставала навколішки, йшла із запаленими лампадками. Вона завжди пам’ятатиме його геройство, доброту, відкритість, щирість. І чи не найкращий у місті, запальний брейк-данс у його виконанні…
Найважче було перенести невимовну тугу за Ростиком найріднішій йому людині — 63-річній бабуні Анні Василівні Барсуковій, яка змалечку опікувалася внуком, що став сиротою. Коли біля могили священик передав їй на зберігання державний прапор, яким було вкрито домовину, прозвучав Гімн і автоматні залпи прощального салюту, пані Анна притиснула реліквію до грудей і немов закам’яніла у своєму горі. Добре, що неподалік чергувала “швидка”. Так само важко було привести до тями кохану дівчину Ростика — Діану…
Поховано Ростислава Труханського на Алеї Героїв , де уже спочиває інший місцевий воїн — убитий влітку минулого року російським снайпером під Широкиним Володимир Шелудько.
Майор Олександр Іваненко, заступник начальника відділення оперативного забезпечення по роботі з особовим складом 184го Навчального центру Національної академії Сухопутних військ: ” Ще рік тому цей хлопчина був у нас. На строкову службу ідуть у 20, а він у 19 років підписав контракт на службу у ЗСУ. Спритний такий, найменший серед усього поповнення, але чи не найбільш активний. Живчик! Дуже хотів вчитися армійської справи. Готувався до неї як професіонал — сам придбав собі тактичні рукавиці. Казав мені, що голими руками буде рвати “сєпарів”.”
Директор Новороздільської ЗОШ №5 Володимир Волчанський: “Запам’ятав Ростика маленьким, скромним, але ініціативним. Мав велику повагу серед однокласників і педколективу. Доля обділила його батьківською любов’ю, ріс сиротою, але давав собі раду у житті. Самостійним був уже у школі. У пам’ять про нашого випускника Ростислава Труханського оголошено жалобу — приспущено прапор, запалено лампадки. У вівторок учні разом з вчителями підуть прощатися з Ростиком. Батьки школяриків запитують мене, куди здавати гроші для нього. Кілька днів тому, коли Ростик ще був живим, підійшла до мене мати одного учня і передала тисячу гривень — на лікування Ростика. Вчителі зарплату отримали — і теж вділили частину її для Ростика. Мали велику надію, що вийде з тієї біди…”.
Вічна Пам’ять та Слава Героєві…
Джерело інформації та світлини: Твоє Розділля / Сайт пам’яті Герої професійно-технічної освіти Львівщини / Високий Замок.