20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Згідно Указу Президента України від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.
Саме в ці дні, шість років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали “Небесною сотнею”, а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня “Плине кача…”, яка стала українським народним реквіємом.
Серед полеглих мітингувальників під час Революції Гідності є й уродженці Пустомитівського району – це Андрій Дигдалович, Микола Паньків, Богдан Ільків.
Андрій Дигдалович народився 3 червня 1973 року, був мешканцем села Сокільники Пустомитівського району. Працював будівельником.
Андрій перебував на Майдані упродовж трьох місяців та належав до сотні самооборони. Був травмований в око, проте згодом з лікарні знову повернувся на Майдан.
Соколина зграя
Присвята Андрію Дигдаловичу
У Сокільниках родина
соколина,
очі в сокола сміливі і зіркі.
А навколо стигнуть сонячні світлини,
Жебонять потічки говіркі.
Сокіл гордий – він
змарніє скутим,
Воля – то безмежні небеса!
До гнізда стебельце ніс чи прутик:
Затишок хай буде і краса.
У людини серце ще зіркіше:
Бачить крізь століття глибину.
Воля – в цифрах, фактах і у віршах –
Задокументовано війну!
Воювали з мовою й
героями,
З прапором, тризубом – дикий шал!
У шкільних підручниках історія –
То без правди, аж болить душа!
Сокіл – дарував хвилини
радості,
Понад Крим його розкішний лет!
Тільки бачить – стільки всюди заздрісних,
І давно націливсь арбалет!
А коли вся зграя
соколина
Рушила в тривожний той політ,
Він тоді не думав і хвилини –
Буде вільним соколиний рід!
А було у небі
небезпечно,
Всі ж бо – під прицілами рушниць.
Чорний дим сідав на голі плечі,
На блискучі маківки дзвіниць.
Снайпери – ті знають,
як стріляти,
Очі соколині – їхня ціль.
Але хто вродився вже крилатим,
Той перемагає лютий біль.
Кілька днів спочив – і
знов до бою,
І своє підставити крило.
Ладен затулити всіх собою,
Поділитись крихтою й теплом.
А коли була така
безвихідь,
Що уже ні співів, ані сну.
Він просив молитися, щоб лихо
Не змогло кордон той перетнуть.
І молились доньки аж до
рання,
І почули, певно, угорі.
Барикада то була остання,
Де зійшлися правда й чорний гріх.
Куля пробива
бронежилети, –
Не уник усе-таки біди.
Сокола рятують тільки злети.
Він злетів. У небо. Назавжди.
У Сокільниках родина
соколина
Вистигає стежка у траві.
Плине річка, плине вдалеч, плине.
Пір’я соколине у крові…
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
Андрій Дигдалович 20 лютого 2014 року був вбитий снайпером у груди, який поцілив в нього, коли він виносив пораненного. Куля пробила бронежилет наскрізь. Андрію було 40 років. Залишив дві доньки.
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрію Дигдаловичу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Микола Паньків народився 6 лютого 1975 року у селі Липники Пустомитівського району. Мешкав у селі Холодновідка Пустомитівського району. Микола був активістом «Правого Сектору».
Микола протягом грудня-лютого регулярно їздив до Києва. Окрім того, брав активну участь у блокуванні військової частини, щоб не допустити силовиків до Києва. Завжди був на передовій, бо був дуже сміливим і завжди йшов напролом. Востаннє поїхав увечері 18 лютого.
Богородиця
Присвята Миколі Паньківу
Він заніс Богородицю в
дім
І голубка постукала в шибку.
Ой літа – проминають так швидко,
Ніби кола пливуть по воді.
Може, знала якусь таїну
Та голубка – мов ангел сріблястий.
Хай же в домі оселиться щастя.
Образ сяйвом душі до торкнувсь!
Поспішав, проживав день
за два –
Стільки встигнути треба у світі.
Он же хмари жене дужий вітер,
І до сонця зростає трава.
Хоч два імені – доля
одна
Та іще й пролягла крізь майдани!
Та щасливим не станеш в кайданах.
Чашу випити – то вже до дна!
Пролітав пір’ям
ангельським сніг,
Одне місце було тільки в бусі.
Він втішав її: «Я повернуся!»
Але очі казали: “Ой, ні!”
А на одязі плями руді…
Чом, голубко, сьогодні мовчала,
Чи зарані ти ще попрощалась,
Як він вніс Богородицю в дім?
А для матері ж – завше
дитя,
“Ти вважай!” – все йому говорила,
Та літають, у кого є крила,
Жартував: “Скільки того життя!”
Україна – то Всесвіт
увесь,
Його мрії, можливості, вектор!
І, напевно, тому “Правий сектор”, –
Зміни хай будуть тут, а не десь.
Від’їжджав, і не
клеїлась річ….
На Майдані вже коїлось лихо.
Із майданів один тільки вихід:
Перемога чи темрява, ніч!
Рятував тих, що впали,
як міг.
Богородице, дай тільки сили!
Раптом куля зненацька скосила…
Падав пір’ячком ангельським сніг…
Богородиця тулить дитя…
Все здається – ось зайде раптово,
Та з портрета жартує він знову:
“Ех, та скільки ж отого життя!”
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
Снайперська куля влучила йому в груди, тоді коли Микола виносив поранених та вбитих з вулиці Інститутської. На собі мав бронежилет і каску, але це не врятувало. Його повезли до лікарні, однак там не було вільних операційних. Герой помер по дорозі до іншої медустанови. Миколі Паньківу було 39 років, він залишив двох дітей.
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Миколі Паньківу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Богдан Ільків народився 3 липня 1962 року, був мешканцем смт. Щирець Пустомитівського району.
Богдан працював машиністом автодрезини, виховував двох доньок, брав активну участь у житті церковної громади.
Три кожухи
Присвята Богдану Ільківу
Ох, жартівник! Навколо
смерть, а він не слуха!
“Я на майдані тут ходжу у трьох кожухах!”
А ті кожухи – то броня,
то добрий захист,
У Стрийській сотні козаки – усі без страху!
Обличчя зробить він
серйозне – й жарт за жартом!
А тут маленькі Фермопіли вже чи Спарта.
А він повернеться,
повернеться, чи ж скоро?
І помандрує знов у сині свої гори.
Бо він опора для
сестри, людина слова.
Палахкотять тут у діжках гілки соснові.
А він жартує: “Не
турбуйтеся, будь ласка,
Бо не налазить вже на мене навіть каска,
Бо з кашоваром на
майдані ми сусіди
І ложка, й миска вже готові – жду обіду!”
А вже вночі тут
оборонцям не до жартів,
Бо треба вистояти мужньо їм на варті,
І мерзнуть ноги, і
хапає аж за вуха,
І забирається мороз під три кожухи.
Димок легенький, понад
ватру, синій-синій.
А він пригадує улюблену дрезину.
Чи ж хто догляне кожен
гвинтик, кожну гайку?
Злітають іскор над вогнем веселі зграйки.
А тут он кличуть: знову
штурм, потрібні люди!
Свистять там кулі, б’ють у голови і груди!
І падають, немов дерева
після вітру,
Бо кулі тут летять великого калібру.
І три кожухи не
врятують – сипле градом.
І ревно молиться вірян його громада.
Дзвінки із дому, ті
слова, що гріють душу.
“Ну що ж поробиш… як не я, то хто? Я мушу…”
І вийти сильними з
війни нам стане духу,
Бо добра заповідь для нас – ті три кожухи.
Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка
Богдан належав до Стрийської сотні Самооборони. Вперше поїхав на Майдан 11 грудня, після цього був у Києві ще тричі. Щоразу їхав до столиці на п’ять днів, у вільний від роботи час. Ніч на четвер, 20 лютого, Богдан Ільків чергував на барикадах. Близько п’ятої ранку пішов відпочивати. О восьмій представників Самооборони, які вночі чергували, розбудили і сказали, що потрібна допомога на передовій.
Богдан отримав два кульові поранення в живіт. Його доправили до лікарні, звідти він зателефонував дружині. Медики пояснили, що поранення несумісні з життям. Натомість він дивом прожив ще два дні. Помер 22 лютого 2014 року у 17-й київській лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Богдану Ільківу був 51 рік…
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Богдану Ільківу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Джерело інформації – сайт nebesnasotnya.com