20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Згідно Указу Президента України від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

Саме в ці дні, шість років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали “Небесною сотнею”, а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня “Плине кача…”, яка стала українським народним реквіємом.

Серед полеглих мітингувальників під час Революції Гідності є й уродженці Городоцького району – це Іван Бльок.

Іван Бльок народився 21 липня 1973 року у місті Городок. Був підприємцем, мав власний магазин. Брав участь у Помаранчевій революції.

Іван приїздив на Майдан у найважчі моменти та був охоронцем барикад. Востаннє він приїхав 19 лютого 2014 року, а наступного дня 20 лютого Іван загинув на вулиці Інститутській від кулі снайпера у серце.

Інколи Івана називали Туром, так як дівоче прізвище його дружини було Тур. Також, під цим прізвищем його було внесено до списку загиблих.

Івашко

Присвята Івану Бльоку

Буває сумно нам, буває тяжко,
Є сто доріг і сто пересторог.
Та коли є у нас такі Івашки,
То будуть сотні славних перемог.

Хто крапає, схвильований, мікстури,
Когось і дим лякає, і вогні.
Хтось каже, що перевелися тури,
А тури там, де вибухає гнів.

Тоді ще й тіні не було безвізу,
Та бунт отой аж здавлював гортань.
Якби ж не той щоденний телевізор,
А то погляне – й рветься на Майдан.

Але жінки! У них таємна змова!
Любов жіноча – іншим невтямки!
То й поховали все взуття зимове:
Босоніж не поїде ж він таки.

А він поїхав – бо у силу вірив,
В кросівках – і дарма, що всюди лід.
Бо тури так: у коло проти звіра,
Щоб захистити свій великий рід.

Його і на майдані звали Туром,
Й серед полеглих значився, як Тур.
І тисли пальці дикого Сатурна
На кнопки неземних клавіатур.

Оті “Чому?” тривожили, гнітили,
Той безлад, що розрісся вусібіч.
“Ми разом – сила, непоборна сила.
Хто, як не я?”- ходив усе, як ніч.

Вже не одна там зайнялася пляшка,
І розібрали викладений брук.
А що батьки? Для них він все Івашко,
Немов спустили тільки-но із рук.

Самі ж такі: для них – Закони Божі,
Людині допоможуть у біді.
Бувало, прихистили подорожніх
І запросили приязно у дім.

Для них країна – то не просто слово,
І правда, й воля – то глибинна суть.
Тому й Івашко виріс у любові.
Ох, діти-діти! Швидко так ростуть!

Любив ліпити! Руки мав умілі!
Він виліпив і дім, а потім звів!
Усе як слід у будь-якому ділі,
Тому і друзів за собою вів.

А на Майдані горда сотня Лева,
Івашко – звісно ж на передовій.
Здригалися в конвульсіях дерева.
І хто чужий, а хто в цім пеклі свій?

Буває сумно нам, буває тяжко,
Та з нами правда, і за нами Бог!
І коли є у нас такі Івашки,
То будуть сотні славних перемог.

Із циклу поезій “Безсмертні”
Автор – Ганна Дудка

Похований Іван Бльок у рідному місті Городок, йому було 40 років. Залишив сестру Світлану, дружину Наталю з двома неповнолітніми дітьми: дочкою Лілею та сином Павлом, а також старшу дочку Ярину від першого шлюбу.

Нагороди та відзнаки

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Івану Бльоку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).