“Зупинилось серце нашого комбата, друга “Червня” Андрія Гергерта. Українська земля втратила великого сина, відважного воїна, відданого батька та люблячого чоловіка. Небесний батальйон доповнив ще один Герой України, який віддано захищав незалежність Батьківщини”, – так про смерть свого командира написав його рідний 8-ий окремий батальйон “Аратта”.
Пише Українська Правда.
Андрій Гергерт з позивним “Червень” пішов з життя 1 серпня у віці 42 років. Понад рік боровся з раком шлунка, лікувався в Україні та Австрії.
“Червень” з Миколаєва на Львівщині. До війни займався бізнесом у Ялті, а навесні 2014-го познайомився з Дмитром Ярошем і пішов добровольцем у “Правий сектор”.
З гордістю розповідав про свободу дій, яку дає добробат: “Кожен день бачимо ворога – вбиваємо”.
За “наказом” Яроша у 2014 році пішов самовисуванцем на парламентські вибори, там на 10 тисяч голосів поступився кандидату від “Блоку Петра Порошенка”. У 2019-му поступився йому вдруге, уже від “Свободи”.
У 2016 році отримав орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.
3 серпня “Червня” поховали на Личаківському кладовищі у Львові. Труну накрили жовто-блакитним і червоно-чорним прапорами, частина людей прощалася з ним, стоячи на колінах.
В Андрія залишилася дружина та 4 дітей.
“Українська правда” зібрала кілька промовистих цитат легендарного командира Андрія Гергерта.
Про війну
- Про Майдан: “Переломним було вбивство дітей, коли їх уже розстріляли. Така жага стріляти у відповідь, неймовірна, вона мене накрила, і я розумів, що за цю кров має бути віддано тільки кров’ю… Нічого іншого не покриє те, що вже зроблено.
Я, на той час успішний бізнесмен, сказав собі, що я це роблю, я з цим ходжу. Десь ми з друзями про це домовилися. І друг, з яким домовлялися, через два місяці – мертвий, у підрозділі “Айдару”, Андрій Марунчак. І вже коли ми його хоронили, я зрозумів, що це вже все – шляху назад немає. Якщо ти готовий відповісти за те, що кажеш, за те, що говорив завжди, – йди відповідай. Бери й роби це”.
- “Почав дурити маму, дружину… троє дітей у мене було на той час. Я сказав, що я інструктор під Києвом, треную хлопців, і так потихеньку увійшли в структури до Яроша”.
- Про різницю між добробатами і ЗСУ у 2018: “Кожен день бачимо ворога – вбиваємо, не бачимо – доповідаємо. Це проста формула. Армії кажуть: “Не стріляти, спостерігати, чекати, зараз скажемо, Мінські домовленості, хлібне перемир’я, весняне перемир’я, пасхальне перемир’я, 1 вересня – перемир’я, різдвяне…” З ким перемир’я? Про що перемир’я? Я дивлюся ті фотографії вбитих, тисяч, тисяч… У мене пів телефонної книги уже мертвої (…)
З ким я маю миритися, яким чином? Мені армія відповіді не дає”.
- “Мене втримувало і мотивувало завжди те, що ти можеш персонально як людина, як батько, як чоловік, який там сам з собою інколи говориш і кажеш – хто ти? Чого ти вартуєш? Люди зі сторони всі кажуть: “Ти, ти”, а ти собі задаєш питання – насправді ввечері, коли один з собою лишаєшся, ти відповідаєш тому, що люди кажуть?”
Моя мотивація була в тому, наскільки ефективним ти можеш бути, щоб помститися за тих, кого немає, хто все віддав – хтось бізнес, хтось здоровля, а хтось віддав усе, що мав, і їх немає. Вони просто віддали життя”.
- “Русскі розуміють тільки мову сили, і тільки, коли вони бачитимуть на своїх вулицях мертвих, похоронні процесії, покалічених, вони будуть задавати собі запитання – а що це, через що це сталось, звідки він приїхав у Ростов, Москву, Пензу чи на вулицях Донецька, Луганська місцеві колаборанти, коли будуть ходити”.
- “Ми не переламуємо їхній інформаційний простір – ми програємо. Вони війну проти нас подають як визвольну, священну. І в мене була ціль – максимально наблизити моїх бійців підготовлених на відстань пострілу до них, щоб цей постріл вони могли зробити”.
- “Ти підбираєш слова: “Доброго дня, це Андрій Червень…”. Одним я одразу казав: “Його щойно вбили”. Іншим казав: “Поранений, у лікарні”, хоча знав, що мертвий, і потім уже поступово, що він помер.
Потім зрозумів, що треба дзвонити братові, якщо є брат, і батькові. Мамі не можна дзвонити, жінці. Гіршого немає в цьому житті нічого, ніж розмовляти з мамою, дружиною… “.
Про політику
- “Мій президент – Ярош Дмитро Анатолійович”.
- Про Зеленського у 2018: “Зеленський має розказувати анекдоти. Путін – КГБіст з 30-річним стажем. Зрозуміло, що він буде воювати. А в нас хто буде? Зеленський? Я щось нічого не розумію. Тобто він має розсмішити Путіна?
Головнокомандувач має бути авторитетом, грамотною людиною на чолі такої величезної країни, яка воює з імперією – жорсткою і страшною. Дуже цинічною”.
- Про Зеленського у 2020: “Він інший. Це людина, яка відчуває Україну, напевно, не так, як я, як ми, як люди, які пройшли і проходять війну, які крізь себе пропускають цей біль сьогоднішньої війни, втрат. І в цьому є велика проблема – він інший, він носій іншого. Домовлятися, поступатися… Він слабкий.
Він не має сьогодні тих якостей, які б мав мати лідер країни, яка воює з Мордором. Він не відчуває цієї солі і цього болю”.
- “У мене болить за країну, у мене болить – що нас чекає завтра. Я завжди хотів це склеїти і хочу клеїти країну, хочу, щоб вона була єдина, щоб вона як ніколи була об’єднана, бо я бачу перед очима, що нас чекає насправді, і хто проти нас”.
- “Нехай там внутрішні українці, які недосвідчені, безсовісні, злодійкуваті, ліниві – ми з цим впораємося. А зовнішній ворог, який мобілізований, який кожен день нас рве, вбиває, калічить, інспірує тут економічний безлад, інформаційну атаку, та навіть ці епідемії коронавірусу через свою московську, цю кацапську історію по церковній лінії запускають. Вони кожного дня зупиняють нас у нашій можливості перемогти, вирватися.
Говорити сьогодні про те, що він (Зеленський – УП) почув, можливо, сьогодні почує? Ми завжди готові підставляти плече, бо за тим країна величезна, велика історія 6 років війни, тисячі вбитих, яких ми похоронили, яким ми щось обіцяли на могилах, ми несемо перед ними відповідальність. За нами ціла країна, за нами завтрашній день. Як він цього не відчуває?”.
Про українців і про себе
- “Українці насправді щирі люди, душевні люди – сама система хвора”.
- “Ми найсильніший народ у світі, ми найрозумніший народ у світі! Працьовитий, трудолюбивий, ми неймовірний народ – я мав можливість це побачити на війні”.
- “Ми зараз як ніколи стоїмо над прірвою, і кроки наші мають бути дуже виважені. Щоб цього не було, треба зрозуміти для себе – хто ти, як ти себе відчуваєш, розуміти, що це твоя земля, ти господар на ній, і від того вже все буде далі.
Прийде розуміння, якою мовою ти маєш розмовляти, прийде розуміння твого місця, місця твоєї землі на світовій карті, на світовій арені. Прийде розуміння, чи ти будеш безбожно викрадати, красти ліс, янтар. Чому це не можуть перебороти? Бо крадуть це всі, смітять, крадуть, ріжуть безсовісно, ніби живуть останній день на цій землі. Не думаючи про завтрашній день”.
- “Я борюся, я вірю в те, що переможу. Рак важкий, агресивний, болючий, але я в цьому загартований. 6 крайніх років і ті ситуації в житті, які були в мене, підготували, підвели до сьогоднішнього виклику, до сьогоднішньої боротьби. Обов’язково переможемо”.
