11 березня у бою під Волновахою загинув ієромонах Платон, насельник Свято-Введенського чоловічого монастиря у селі Чуква на Самбірщині.
Про це інформує Твоя Львівщина посилаючись на пресслужбу Самбірської міської ради.
Будучи монахом монастиря, він ніс послух військового капелана на Сході Україні.
Сьогодні, 17 березня, у Самборі прощалися з ієромонахом Платоном.
Прощання відбулося у церкві Святителя Павла Конюшкевича. Тут же і поховали загиблого капелана.Ієромонах Платон, в миру Роман Моргунов, уродженець м. Воркута (Росія). Дитинство провів у м. Торецьк на Донеччині.
“Він недовго був тут, як монах, – розповіли священики під час прощання. – Пройшов через Київ, Рівне. Самбір сподобався йому”. З початком війни на сході України нашим воїнам необхідно було мати духівника, капелана. І він одразу погодився. Адже та земля для нього була не чужа, він виріс у тих краях. Йому казали, що це лише на три місяці. П’ять років Платон провів там. І не хотів повертатися.
“Лежить перед нами велет двохметровий. Козак. За усі ці роки він не отримав статус учасника бойових дій, не збудував палаців, не купив авто. Мав лише любов у серці, любов до воїнів, які горнулися до нього,”– відзначили духівники. За час служби отримав важке поранення, та чудом вижив. Йому радили повернутися, мовляв це поганий знак. Та він не зупинився.
“Його розтерзане тіло прошите металом осколків. Він не мав ілюзій, а сприймав реальність такою, якою вона є, – згадують про нього отці. – А якось прислав відео, як на Великдень солдати вишикувалися і виставили пасочки і крашанки. Він тоді так натхненно співав Христос Воскрес…”.
Для матері він був єдиним сином. І коли їй повідомили про його загибель, вона відповіла, що серцем відчула, що його більше немає. Ворожий снаряд забрав життя капелана. Тиждень він лежав у снігах під Волновахою. Бо не вдавалося забрати тіло. Платон хотів до старості прожити у монастирі, але не дожив. Залишився вічно молодим, 44-річним.
“Цей вільний козак є взірцем того, як треба жити і любити рідну землю. Він був відкритим і щирим. З великим серцем, – сказав друг загиблого, теж капелан.– Платон є багатством нашої церкви, нашої країни. Ми щасливі, що знали його. Тепер для нього настає відповідальний час, коли має стати перед Богом, як священик, як монах. Ми ж маємо завжди пам’ятати, що життя є скороминучим”.
