У с. Кустин на Радехівщині розпочали збір коштів на видання книги односельчанина Степана Карплюка. Краянин написав неопубліковані спогади “Тернистою стежкою (повість про мною пережите) 12.06.1947 – 12.06.1954”, було видано поетичну розповідь “Історію Русі- України” та збірку “Світанок першої надії”. Також, у сина Андрія зберігаються записи народних пісень, вітань, побажань, віршів, байок, жартів, рецептів, нот та сотні листів зі всієї України та закордоння з інтелектуальними розмовами.
1957 р. Караганда
Стапан Карплюк – син Гната Карплюка та Параскевії Якимчук, народився 3 липня 1927 року у селі Кустин. Під час навчання брав активну участь у діяльності молодіжної організації «Пласт». в молодості Степана Карплюка часто забирала німецька влада на копання окопів, проте він постійно втікав від такої роботи, за що батькові присудили смертну кару і він змушений був переховуватись.
Під час останньої втечі від примусових робіт німців, Степан разом з хлопцями приєднався до загону УПА. У 1944 році, після відходу фронту, Степан закінчив тримісячні курси підготовки вчителів і повернувся в рідне село.
Згодом, почав вчителювати у с. Синьків Лопатинського району (тепер Радехівський), де фактично був управителем школи у своєму 18-річному віці. В січні 1945 року за підозрою у політичних поглядах Степана Карплюка заарештували і тримали у Лопатинській тюрмі.
Після звільнення у 1946 році вступив до Педагогічного інституту, та вже 12 червня 1947 року в день здачі екзамену був заарештований. Почались допити в тюрмі на Лонцького, після катувань у місцевих в’язницях, на початку жовтня, товарним вагоном Стапана Карплюка з іншими в’язнями відправили на Далекий схід в Хабаровський край Росії. У березні 1948 року перевезли у Амурську область.
Зі спогадів Степана Карплюка “Тернистою Стежкою”:
“З лязкотом наглядачі відімкнули двері камери. В ніс ударив страшний сморід. Я зупинився у темряві. Мене втрутив наглядач, я полетів сторчма додолу і за мною з тим же лязкотом замкнулися двері. Піді мною поволі зарухались чиїсь ноги, я сів і зачав видивлятися. Очі поступово звикли до темряви і я побачив камеру довжиною десь три і завширшки два метри та з десяток в’язнів. Жадних меблів йно біля дверей бочка- виходок з нечистотами. За тюремними правилами мені як новачку належалося місце біля того виходку, а вже потім, як хтось вийде з камери, то можна посунутися на одне місце далі.”
” Наступного дня на допитах мене знову били, я млів, вони заливали водою. Молодий єврейчик – боксер тренувався на мені і наробив мені під очима синяків”.
“Щоб осушити сльози нашим рідним і близьким ми, як гладіатори, пройшли тих кілька кроків з гордо піднесеними головами з усмішкою. Нехай знають, що нас кати не зламали.”
“1954-й рік розпочався з того, що з кождим днем хтось виходив на волю, або, як тихцем говорили “з малої зони – у велику зону [… ] Ось за прохідною. Воля!!! Якось незвично і дивно. Ноги не знають, куди іти.”
У 1954 році після хрущовської десталінізації і часткове звільнення політв’язнів Степан Карплюк повернувся до Львова. Познайомився з своєю майбутньою дружиною Любов Кугаєвич, разом винаймали квартиру на вул. Ужгородській у Львові . У сім’ї 28.11.1956 року народився син Андрій. Саме завдяки сину Андрію Карплюку громада має змогу зберегти інтелектуальну історію свого краю.
Серед опублікованої спадщини крику душі Степана Карплюка є віршована історія України, книга під назвою «Історія Русі-України», видана до 10 річниці Незалежності України вийшла у 2011 році. В передмові від автора Степан Карплюк пише: “Моя мета- прищепити учням любов до української історії, допомогти збагатити знання з історії рідного краю… Учителям історії залишаю уточнення дат, подій, назв місцевостей, імен, а також особисті коментарі (на свій розсуд). Виховання патріотично-свідомих поколінь можливе лише завдяки вивченню історії рідного краю. Тому я з любов’ю взявся за цю працю, і віддаю її на суд читачів. “
Вірш 77 «Степан Бандера ( 1909-1959)» із збірки «Історія Русі-України»
В Україні нашій лихо,
Розгулялося колись.
До людей підкралось тихо –
Хоч бунтуйся, хоч корись.
Ріки крові, сліз озера
Рідний нарід проливав.
З ранніх літ Степан Бандера
Бід і горя скуштував.
Про це на своїй сторінці у соціальній мережі написала завідувачка Народного дому села Кустин Мирослава Строчинська.
“З приємністю хочу повідомити, що наш мистецький проєкт “Рідні обрії” набирає обертів! З приємним подивом отримую на рахунок перші кошти ….Чим швидше ми зберемо кошти, тим швидше гортатимемо сторінки нашої Кустинської прабабці ІСТОРІЇ! Всіх меценатів,благодійників та про грошові внески я обов’язково прозвітую публічно!” – повідомила Мирослава Строчинська.
Кошти на видавництво книги “Рідні обрії” Степана Карплюка надсилати на карту 4731 2191 1371 0051 на ім”я Строчинська Мирослава Романівна. Прохання вказувати ім’я благодійника.
Нагадаємо, 90 років від дня народження Степана Карплюка було відзначено 2.07.2017 року у Кустинській школі.
ПРО СЕБЕ (АВТОР:СТЕПАН КАРПЛЮК 2003 р.)
Я не помру. Я вічно буду жити
Метеликом, у пісні солов’я,
В тюльпані, чи на ниві в зерні жита.
Коли прийме Матусенька – Земля.
Дозволить Бог – служитиму народу
І пронесуся духом в рідний храм,
Перетворюсь в природу (в нагороду)
І в снах приснюся ще не раз я вам.
Я вас люблю, повірте. Добрі люди.
За вас моливсь не раз я і не два.
Я вийшов з вас і з вами завше буду.
Я – лиш пилинка вашого єства.
Не потребую пам’яти і слави.
Про мене пісню вихор хай співа.
Не хочу нагороди від держави.
Для мене це, повірте трин-трава.