20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Згідно Указу Президента України від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.
“На підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України”, – йдеться у документі.
Окрім того, парламент підтримав заяву “у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності”, якою визнає події 2013–2014 років ключовим моментом українського державотворення.
Відповідне рішення депутати ухвалили 17 лютого 2021 року, у переддень річниці початку масових розстрілів на майдані Незалежності.
Серед полеглих мітингувальників під час Революції Гідності є й уродженці Пустомитівщини – Андрій Дигдалович, Микола Паньків, Богдан Ільків.
Андрій Дигдалович народився 3 червня 1973 року, був мешканцем села Сокільники Пустомитівського району. Працював будівельником.
В Андрієвих жилах текла бунтарська кров. Його сім’я походить зі шляхетного роду. Дід Андрія Дигдаловича був священиком в часи гоніння греко-католицької церкви і організовував підпільні богослужіння, а брат його бабусі воював в УПА.
На Євромайдан поїхав відразу після того, як дізнався, що побили студентів. Це вже був другий Майдан Героя Небесної Сотні. У грудні 2014 стримував наступ “Беркута”, за що був нагороджений орденом “За оборону Майдану”. Відзнаку мав отримати 20 лютого, втім у цей день загинув. Орден вручили дітям під час похорону.
Андрій Дигдалович 20 лютого 2014 року був вбитий снайпером у груди, який поцілив в нього, коли він виносив пораненого. Куля пробила бронежилет наскрізь. Андрію було 40 років. Залишив дві доньки.
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрію Дигдаловичу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Микола Паньків народився 6 лютого 1975 року у селі Липники Пустомитівського району.
Мешкав у селі Холодновідка. Займався приватною підприємницькою діяльність. Микола був активістом “Правого Сектору”.
Микола протягом грудня-лютого регулярно їздив до Києва. Окрім того, брав активну участь у блокуванні військової частини, щоб не допустити силовиків до Києва. Завжди був на передовій, бо був дуже сміливим і завжди йшов напролом. Востаннє поїхав увечері 18 лютого.
Снайперська куля влучила йому в груди, тоді коли Микола виносив поранених та вбитих з вулиці Інститутської. На собі мав бронежилет і каску, але це не врятувало. Його повезли до лікарні, однак там не було вільних операційних. Герой помер по дорозі до іншої медустанови. Миколі Паньківу було 39 років, він залишив двох дітей.
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Миколі Паньківу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Богдан Ільків народився 3 липня 1962 року, був мешканцем смт. Щирець Пустомитівського району.
Він був напрочуд скромною людиною, завжди уникав будь-яких почестей. Тихо і чесно робив щоденну роботу. Усе було охоплено його пильним господарським оком, до всього прикладав свої умілі руки.
Серед захоплень – величезна пристрасть до книжок. Зібрав домашню бібліотечку української та зарубіжної класики. “Був цікавим співрозмовником, начитаним, ерудованим. На все мав свою власну думку, яку вмів відстояти. Він навіть самотужки вивчив англійську мову, якою на Майдані при потребі послуговувався. А ще був життєрадісним, душею компанії і любив життя. Він добре знав, заради чого живе”, – ось таким запам’ятав його колега Микола Кость.
Був патріотом завжди: першим виходив на всі місцеві мітинги, був учасником Помаранчевої революції у Києві. Коли завирував Євромайдан, приїздив туди тричі.
Богдан належав до Стрийської сотні Самооборони. Вперше поїхав на Майдан 11 грудня, після цього був у Києві ще тричі. Щоразу їхав до столиці на п’ять днів, у вільний від роботи час. Ніч на четвер, 20 лютого, Богдан Ільків чергував на барикадах. Близько п’ятої ранку пішов відпочивати. О восьмій представників Самооборони, які вночі чергували, розбудили і сказали, що потрібна допомога на передовій.
Богдан отримав два кульові поранення в живіт. Його доправили до лікарні, звідти він зателефонував дружині. Медики пояснили, що поранення несумісні з життям. Натомість він дивом прожив ще два дні. Помер 22 лютого 2014 року у 17-й київській лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Богдану Ільківу був 51 рік…
Нагороди та відзнаки
- За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Богдану Ільківу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
- 4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
- 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).
Пам’ятаємо! Не забудемо ніколи! Слава Героям!
Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні!
Джерело інформації та фотографії – сайти nebesnasotnya.com та heavenly-hundred.org.ua